Вхід на сайт



КАЛЕНДАР



Чергове засідання краєзнавчого клубу "Буриніка" PDF Друк e-mail
Наші заходи - Наші заходи
Написав Administrator   
Вівторок, 22 листопада 2011, 15:42

Чергове засідання краєзнавчого клубу «Буриніка» було присвячене історії села Слобода Буринського району. Гостем «Буриніки» був  Ліщенко Микола Іванович – колишній сільський голова. Микола Іванович давно займається вивченням історії свого села. Цікаві сторінки історії села він записав зі слів свого дідуся – Ліщенка Олексія Даниловича (1922 р.н.), з розповідей бабусі – Журенко Наталії Степанівни (1902 р.н.), з розповідей батька – Ліщенка Івана Сергійовича та односельців – старожилів Білоброва Олексія Даниловича та Солов’я Івана. 
З історії села Слобода зі слів Миколи Івановича Ліщенка.
     Я щиро вдячний  бібліотечній системі за те, що Ви збираєте історію нашого краю. Також вдячний Олександру Капітоненку за співпрацю в цьому питанні. Але ж хто краще знає історію даної території за тих, хто на ній проживає.
      Я давно займаюсь вивченням історії свого села, його вулиць, колгоспів, підприємств. Цікаві спогади надавали старожили села. Більшість їх уже немає в живих.
      Зараз я хочу розповісти про історію панської садиби «красний дім». Ці спогади я записав зі слів старожила села Солов’я Івана.
      Ще до початку 19-го століття значна частина земель села належала  німцю чи то австрійцю Бошу. Він дружив з паном, котрому належали села Бережне та Анютино. В свій     час Бош переписує свій маєток дочці того пана Зінаїді (в  селі говорять, що вона була коханкою Боша) – звідти й назва будинку – будинок Зіньки Бошихи.
     Сама садиба була збудована не пізніше 1903 року, ще до перенесення цукрового заводу з-під села Козацького І.С. Курдюмовим. Керував будівництвом будинку управитель Насєдкін, котрий визвав з Італії спеціалістів, що цей будинок і збудували.
     Навкруги будинку був насаджений сад, перед будинком викопаний ставок, в якому плавали лебеді.
     Бошиха Зінька, як її називали в народі, правила маєтком до 1916 року. Селяни її дуже любили за турботу про них. Наприклад, на свята вона провідувала сім’ї, в яких були малі діти,  й завжди давала їм гостинці. Провідувала й сім’ї, де були хворі й допомагала їм – комусь одягом, комусь – харчами.
     Сам Бош незабаром помер, та й  у Поповій Слободі він не жив. Зінаїда була розумною жінкою, й тому заздалегідь свої землі продала заможнім селянам – панам Олександрі  й Левку, а сама виїхала за кордон. Виїжджала спішно, бо залишила дівчину Софію, що жила в її родині. Своїх дітей вона не мала. Про долю дівчини подробиць не знаю.
     І.С. Курдюмов до маєтку не мав ніякого відношення (проте на сторінках газети Капітоненко пише, що будинок Курдюмових). Перенісши цукровий завод він сам в селі не жив, керував заводом управитель, а Курдюмов жив у Петербурзі. Ніякого «іскрового заводу», як писав в замітці «Куряни про Буринщину» Капітоненко, в селі не було. Можливо то опечатка – не «Іскровий» а «цукровий». Але до будівництва цукрового заводу поряд працював крохмальний завод (нині там садиба Гудименка Д.Й.)
     Щодо маєтку, то він був розграбований, сад вирубаний, а ставок після пуску заводу забруднений. В самому будинку до 1969 року знаходилась пекарня, друга частина будинку була здана під квартири. У 1990 році в ньому сталася пожежа, був пошкоджений дах.
     Відремонтований і по можливості відреставрований будинок за допомоги нині покійного Івана Йосиповича Рябоконя, керівника ВАТ «Першотравневий». Сільська рада планує відкрити в ньому музей села.
     Село Попова Слобода в кінці 50-х років  19 - го століття розміщувалось на землях путивльських попів, тому є ймовірність, що селу не чотири чи п’ять сотень років, а багато більше, більш того поряд розташоване село Успенка, де були знайдені останки Черняхівської куль тури. Село не мало кріпосного права і його населення служило для захисту кордонів російської імперії зі сходу.
     Слобода – центр однойменної волості до якої входили село Головинка (в кінці 60-х років минулого століття статус села припинено, селище Леонтіївка, Сорочинське та Радянське (Первомайське). Радянське існувало до 1980 року.
     Назви вулиць та селищ походять як від прізвищ жителів так і поміщиків, котрим вони належали.
     Головинка належала графу Головіну, син якого був похований поряд церкви, потім плита (обеліск) викинута на звалище, декілька десятиліть обеліск знаходився на подвір’ї жителів села, а потім був вивезений на звалище відходів заводу. Зараз він знаходиться на цвинтарі по вул. Козлова.
     Леонтіївка належала поміщику Леонтію, Лександровка – пану Олександру, Левківщина – пану Левку.
     Садиби їх знаходились по берегах річки Солов’янка, де по цей час дно річки викладено цеглою.
     Коли розпочав працювати цукровий завод, то поруч з’явився «собачий хутір», в середині 60-х років там було декілька будинків, тримали собак для охорони заводу. Сьогодні це одна з найбільших вулиць села – вулиця Маяковського, на якій впорядковано дорогу, проведено газопровід.
     Три «курячі» (нині вулиці Михайличенка, Чехова, Ульянова) – це поселення працівників заводу. Говорили, що вулиці розмістились «як курі біля гнізда».
     Ці народні назви живуть і понині. Не кожен житель знає нову назву вулиць, а от стару назву знає кожен.
     Релігія. На початку 19-го ст. в селі була Дмитріївська дерев’яна церква. В підручниках вона називається Троїцька.  На початку 20-го ст. графом Муравйовим в селі збудована цегляна церква, до 200 ліття дому Романових. Головний великий колокол був подарований царицею. У 1929 році церкви були знищені місцевими комуністами.
     Після проголошення незалежності України в селі з’явилась українська православна церква Московського патріархату (в панському маєтку, де раніше знаходилась початкова школа, потім опорний пункт міліції).

     На початку 20-го ст. в селі Головинка було утворено секту християн баптистів, яка працює і понині.
     Природа. Селом  протікає протока Сейму – Єзуч, в яку впадає цілий каскад ставків (розміщених біля парку в Леонтіївці, ставки в Головинці, на Кіровщині, Андріянові, Курячих) та річка Солов’янка.
     Освіта. Перші школи в Слободі – церковно-приходські.. У них навчались ще при Дмитріївській церкві. 100-літній ювілей в 2010 році відсвяткувала Першотравнева середня школа, яка мала назву Катановича, від назви заводу. У 20-х роках була збудована нова, двоповерхова школа.
     Підприємства. До цукрового заводу в селі працював крохмальний завод. А також були ями для випікання цегли. Після Великої Вітчизняної війни колгосп ім. Кірова збудував цегельний завод, що був знищений в кінці 90-х рр. 20 ст.
     У 2001 році безжалісно вирізали на метал цукровий завод.
     Сільське господарство. Колгосп ім. Кірова було об’єднано з колгоспами на Андріяшівці, та Синичовці в радгосп «Першотравневий». Колгоспи ім. Сталіна, ім. Шевченка, «Червоний Донбас», «3-тя п’ятирічка» -- об’єднані в колгосп «Україна». Нині це ГП АПП  агрофірма «Україна».
     Культура. В селі налічувалось 5 клубів, 3 сільські бібліотеки та кінотеатр «Супутник». Сьогодні: працює один будинок культури, літній танцювальний майданчик, сільська бібліотека.
     Пам’ятники. Обеліск загиблим воїнам, захисникам села в роки ВВ війни.
     Пам’ятник невідомим солдатам біля станції «Путейська», котрі загинули під час бомбардування станції. Потяг з воїнами, більшість з яких була новобранцями, був розміщений на станції  поруч з потягами, в яких знаходились пальне та боєприпаси. Після нальоту вражої авіації бомби влучили в пальне й після страшного вибуху загинули солдати.
     Поруч з клубом цукрового заводу стоїть пам’ятник невідомому солдату. В клубі був розміщений військовий шпиталь й усі померлі від ран воїни заховані в братській могилі.
     На трасі «Конотоп – Суми»  встановлено обеліск воїну-інтернаціоналісту, нашому землякові Саші Солдатенку, який загинув в Афганістані.
     Біля колишнього кінотеатру знаходиться пам’ятник Кірову.
    


 


Останнє оновлення на Середа, 23 листопада 2011, 13:47
 
© 2019 Бібліотека Бурині. Всі права захищено!
© 2010-2011 Бібліотека Бурині: м.Буринь, Сумська обл., Україна.